ШАМОТНЯ́, і́, ж., розм.
1. Шарудіння, шелестіння від легкого руху, тертя кого-, чого-небудь об щось. Налякана Гашіца почула з сіней шамотню, якийсь ляск, немов бійку (Коцюб., І, 1955, 251); Шалва застукотів у віконницю. Шамотня в будинку стихла (Бурл., М. Гонта, 1959, 125); Шамотня в залі не вщухла, хоч, здавалося, голоси й притихли. Кілька десятків людей заворушилося на своїх кріслах, шукаючи очима того, хто подав голос (Вільде, Сестри.., 1958, 467).
2. Те саме, що метушня́ 1. І раптом — постріл. Ні диму, ні полум’я. Тільки приглушений ляскіт покрив лемент. Шамотня ще більша зчинилася в натовпі (Ле, Міжгір’я, 1953, 236).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 402.