ШАЛАПУ́ТНИЙ, а, е, розм. Легковажний, непутящий. Днів не більш як через п’ять. Шалапутний трохи, Прилетів на шахту зять — Чоловік Явдохи (С. Ол., Карась.., 1961, 19); Самотній чабан з далекого берега, схилившись на гирлигу, дививсь, як шалапутна ота дівчина море перебродить (Гончар, Тронка, 1963, 225); // Те саме, що пустотли́вий 1. Як вона зраділа, побачивши його! Такий шалапутний! Ніс зовсім обліз, на ногах вже курчата, плечі й спина від сонця аж чорні, труси всі визеленив, мабуть, борюкався з Пилипом (Сенч., На Бат. горі, 1960, 274).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 397.