ШАВЛІ́Я, ї, ж.
1. Багаторічна трав’яниста та напівкущова рослина родини губоцвітих з великими пахучими квітками; деякі види її використовуються в медицині, парфюмерії та кулінарії. — Хто його знає, чи в шавлії купано її [дівчину] змалечку, чи в любистку… (Коцюб., І, 1955, 140); Горілку вона настоювала на шавлії, звіробої та зубрівці… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 149); Шавлія має запах камфорного лавра і заміняє його в кулінарії, особливо для приготування рибних страв (Колг. енц., II, 1956, 179).
2. Настій або відвар з листя деяких видів цієї рослини, що використовується як лікарський антисептичний засіб.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 11. — С. 395.
шавлі́я = шальві́я = шевлі́я = шельві́я — багаторічна трав’яниста рослина родини губоцвітих з великими пахучими квітками; деякі види її використовуються в парфумерії та кулінарії; здавна вживають у народній медицині настій або відвар з листя цієї рослини; символічні значення рослини схожі з ру́тою (див.), тому в піснях часто обидві назви уживаються поряд: «Посходила по слідоньках [милого] шевлія та рута», «На шевлію воду грію, На руту не буду»; за народним звичаєм, в шавлію ховається молода, і ніхто там її знайти не може, крім судженого. Посію яшавлію рано у неділю (Словник Грінченка); Коні ся розбрикали, Шальвію потоптали (П. Чубинський); По горі, горі зацвіла шельвія (Я. Головацький).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 647.
