ШАВКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. Підсил. до ша́вкати. — А хто ж буде від нас [виступати]? — поцікавилась вона.— Збирався Сергієнко вакулівський, та застудився, зовсім захрип, тільки шавкотить (Гончар, II, 1959, 187); Чутно, як шавкотять чув’яки по засміченому дріб’язком бетону (Ле, Міжгір’я, 1953, 242); В хлівці тихо шавкотіли качки (Вирган, В розп. літа, 1959, 279).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 395.