ЧХА́ТИ, чха́ю, чха́єш, недок.
1. Мимоволі судорожно видихати повітря носом і ротом, видаючи різкі звуки, шум (при подразненні носоглотки). [Кукса:] Чи не хочете понюхать свіженької? (Підносе тавлинку). [Дранко:] Добре! Вже я чхаю і без табаки (Кроп., І, 1958, 178); Сполоханий, розлючений ховрах, чхаючи й пирскаючи, висовував мокру морду, отут його й хапали, злодюгу (Ів., Вел. очі, 1956, 106); // розм. Видавати різкі переривчасті звуки, схожі на чхання (про роботу двигунів, механізмів тощо). Прийшов поїзд, чхає — стоїть (Тесл., З книги життя, 1949, 114); Машина не заводилась, часом несамовито ревла, несподівано чхала іржавим газом і так само несподівано замовкала (Скл., Карпати, II, 1954, 321); Праворуч уже палало все крило. Раптом правий мотор літака стих. За мить почав підозріло чхати й лівий мотор і… вщух (Ле, Клен. лист, 1960, 67).
2. на кого-що і без додатка, перен., вульг. Не визнавати кого-, що-небудь, лишати поза увагою кого-, що-небудь, висловлювати байдужість, зневагу до когось, чогось.— Бачите шаблю? Оце ваша мати. А академія і всі ті книжки, букварі й філозофія, все це казна-що, і чхав я на все це… (Довж., І, 1958, 218); — Ігор правий, — сердито сказав він. — Треба зайти до Степана Демидовича і перепросити. — Ще чого? Чхати я хотів на цього грамотія… (Жур., Нам тоді.., 1968, 43); Одмахнувшись рукою від дотепів осавула, як від цокотливої мухи, він сказав: — Я Демид Півторакожуха, і чхати мені на канцлера, султана та цісаря… (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 392.