ЧУХМА́РИТИ, рю, риш, недок., перех., розм. Те саме, що чу́хати. За вікном біліло, а дядько Баран люто чухмарив потилицю.— І скажи ж ти, бісової тіні, яка зима була кручена, така й весна верчена (Збан., Сеспель, 1961, 365); Калитка, заточуючись, вийшов на середину двору, гикнув і почав чухмарити волосаті груди, як ведмідь лапою.— Уб’ю! — знову гикнув (Панч, На калин. мості, 1965, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 391.