ЧУ́ТНО.
1. Присл. до чу́тний. Ледве чутно знов поспитала [удова]: — Галю, Дніпро ж бо не шумить— я не чую… шумить чи ні? (Вовчок, І, 1955, 315); Десь далеко попереду, в темряві, ледве чутно заспівали півні (Гончар, II, 1959, 98); Ледве чутно тріснув сучок під глухою лапою куниці (Донч., II, 1956, 7).
2. у знач. присудк. сл. Чути (у 1 — 3 знач.). Дме сильний.. вітер, і море так шумить, що навіть крізь зачинені двері чутно у хаті (Коцюб., III, 1956, 415); Чутно стрілянину з рушниць та вибухи з гармат (Крот., Вибр., 1959, 588); Тиха краса ранньої осені оповила все навкруг, і серед тої тиші було чутно, як падають з гілля на ще зелену траву терпкі маленькі кислички (Цюпа, Добротворець, 1971, 181); [Руфін (кидається їй назустріч. З докором, в якому більше чутно біль, ніж досаду):] Прісцілло! як же можна?.. (Л. Укр., II, 1951, 342); Старшинування ще дужче гнітило Максима… Треба стерегтися, щоб не чутно часом горілки… (Мирний, І, 1949, 233); // у знач. вставн. сл., розм. Кажуть. Підійшов до їх сусіда, привітавсь та й каже: — А чи чули ви, що коло Чорного гаю розбої? Ані перейти теперки тудою, чутно, ані переїхати (Вовчок, І, 1955, 357).
◊ Му́ха пролети́ть-чу́тно; Чу́тно, якби́ й му́ха пролеті́ла див. проліта́ти; Не чу́тно кого, чого: а) не видно, немає когось, чогось. Ще шукали, ще питали — не чутно ніде, ніде нема її, як у воду впала (Вовчок, І, 1955, 232); б) не чути когось, чогось. Чи дома він, чи немає — його ніколи не чутно: ходить собі то коло того, то біля другого копається (Мирний, IV, 1955, 35); [Вєтров:] До відходу поїзда залишилося всього-на-всього сорок хвилин, а машини не чутно (Мороз, П’єси, 1959, 194); Чу́тно було́, як му́ха літа́ла див. му́ха; Чу́тно [, що] — кажуть, що. Чутно, недавненько багатий козак вбитий у яру… (Вовчок, І, 1955, 323); На ранок чутно: то того, то другого обікрадено (Мирний, І, 1949, 230); — Ой, коби-то дав господь милосердний, коби-то дав [землю]! А таки чутно між людьми, що будуть відбирати панські грунти та давати людям… (Коцюб., І, 1955, 113); Що чу́тно? — що відомо, які новини? Піщани слідом за ними [становим і посередником] послали в Красногорку Василя Деркача нишком довідатись: чи дома пан? що чутно? (Мирний, І, 1949, 304).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 389.