ЧУРІ́ТИ, ри́ть, діал. Дзюрити. — Я кинув геть топорець [топірець], обілляв безтямну водою, спинив кров, що чуріла з її рани (Фр., IV, 1950, 393); Проколов десь ногу в дірявім постолі, кров чуріла (Хотк., II, 1966, 105); Коровиця жує [сіно], а молоко чурить до дійниці білими струйками [струмками] (Круш., Буденний хліб.., 1960, 360); // безос. Чуріло на оструб (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 385.