ЧУМАЧИ́НА¹, и, ч., розм. Те саме, що чума́к¹. Задоволі риби й солі Везе чумачина (Рудан., Тв., 1959, 286); [Чумак:] Догулявся чумачина, Що й копочки нема (Кроп., V, 1959, 335).

ЧУМАЧИ́НА², и, ж., збірн., заст. Чумаки. Ой чому ти, моя мати, рано не збудила, ой як тая чумачина з села виходила? (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 383.

Чумачина, ни, м.

1) = Чумак. Гарний хлопець чумачина. Рудч. Чп. 231.

2) ж. соб. Чумаки. Ой чому ти, моя мати, рано не збудила, ой як тая чумачина з села виходила? — Тим я тебе, моя дочко, рано не збудила, — попереду твій миленький, — щоб ти не тужила. Чуб. V. 1029.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 478.

чумачи́на див. чума́к.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 646.