ЧУМАНІ́ТИ, і́ю, і́єш, розм. Те саме, що чмані́ти. Вип’є без міри, та й після чуманіє (Сл. Гр.); Від самого того крику чуманіла твереза голова (Ле, Наливайко, 1940, 90); Млостиво, гаряче-духмяно дихає тамариск, туя дурманить своїм запахом, аж голова чуманіє (Гончар, Тронка, 1963, 45); *У порівн. Вона сиділа і думала, мов чуманіла… (Мирний, III, 1954, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 383.

Чуманіти, ні́ю, єш, гл.

1) = Чманіти. Вип’є без міри, та й після чуманів. Харьк. г. Чуманіє в голові. Лохв. у.

2) Сидѣть какъ одурѣлый, засиживаться. Сидимо — чуманіємо. Лохв. у. Чого він чуманіє? — т. е. чего онъ медлить уходить. Борз. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 477.