ЧУ́ЛІСТЬ, лості, ж. Абстр. ім. до чу́лий. Жіноча чулість примушувала Софійку повним серцем відчувати, що Катька мусить ставитися до неї вороже (Сміл., Зустрічі, 1936, 100); Він вірив у Юлю, в її чулість і тактовність, у її товариськість (Донч., V, 1957, 296).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 382.