ЧУЛА́Н, а, ч., розм., рідко. Те саме, що комі́рка 1. В кожному радуті [редуті] був курінь на п’ятдесят козаків, без чуланів і перегородок, з сіньми (Стор., I, 1957, 262); Викликавши у чулан чоловіка, Мотрона зачинила двері, щоб хто не підслухав (М. Куліш, П’єси, 1960, 145); Ляда в чулан одчинилася, і звідти тхнуло тяжким, кислим духом (Вас., II, 1959, 17); — А як же, Віталику, мотоцикл? — Я його там прикрив у чулані старими сітками (Гончар, Тронка, 1963, 233).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 381.