ЧУЖОМО́ВНИЙ, а, е. Стос. до чужої мови; іномовний. Поки, збираючи золота й всякого скарбу багато, Із кораблями блукав Менелай між людей чужомовних, Дома тим часом Егіст свій злочин великий замислив: Сина Атрея убив (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 65); Переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових, для кожного народу являються важним культурним чинником (Фр., XVI, 1955, 397); Що тепер жодна літературна мова не може обійтися без чужомовних слів, навряд чи й треба доводити (Сам., II, 1958, 371); Розбурханий чужомовний лемент заповнює вулицю (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 380.