ЧУЖИ́НЕЦЬКИЙ, а, е, розм. Те саме, що чужи́нський. Проводирі швейцарські, переконавшися, що годі довше народові зносити чужинецьку самоволю, змовляються приступити до небезпечного, але святого діла — освободження [визволення] своєї вітчизни (Фр., II, 1950, 76); "Десь тут…" вони лежать: убита чужинецькою бомбою рідна матуся і застрелений з чужинецької гвинтівки чи автомата рідний братик Грицько (Коз., Листи.., 1967, 75); Незважаючи на трагізм чорних буднів у чужинецькій неволі, наш народ.. сміявся з усіх загарбників (Козл., Відродження.., 1950, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 379.