Про УКРЛІТ.ORG

чужаниця

ЧУЖАНИ́ЦЯ, і, ж., перев. у спол. чужа́ чужани́ця, розм. Чужа людина; чужак. Не добре чужому чужаниці на чужині помирати (Сл. Гр.); Як чужаниця у своїй землі, Він навіть самогубної петлі Був зажадав у дикому відчаї, Та смерть сама до страдника прийшла (Рильський, II, 1960, 273); Ганна подивлялася на присутніх: відчувають вони свою людину чи він їм чужа чужаниця? (Ю. Янов., Мир, 1956, 21); Та люди чужії.. Най би які добрі були, Все не свої рідні: Я чужая чужаниця Межи ними бідний (Пісні та романси.., II, 1956, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 377.

Чужаниця, ці, об. Употребляется по большей части съ эпитетомъ чужа. Чужой человѣкъ, чужіе люди. Чужа чужаниця під такий час поможе, а то рідні. Лебед. у. Не добре чужому чужаниці на чужині помірати. АД. І. 191. Треба мені до свого роду чутку-звістку передати, бо тут чужа чужаниця. Харьк. г.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 476.

вгору