ЧУЖА́К, а́, ч., розм.

1. Чужа, нетутешня, захожа людина; чужинець. Вкраїнське місто брали чужаки, Шукали серця, твого серця, Львове,— А серце ж билось, ніжне і грозове (Брат., Пора.., 1960, 99); Упав на захід головою чужак на скровлену межу (Сос., Солов. далі, 1957, 101).

2. Нерідна людина, не родич; // Людина, чужа в певному середовищі, поглядами, духом чужа кому-небудь. Сиджу на диванчику, листаю книгу і прислухаюсь до розмов. Старі так захоплені своїми балачками, що й про мене забули зовсім.. Я тут — чужак, людина, вим’ята сталевими пальцями війни (Кол., На фронті.., 1959, 171).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 377.