ЧУДІ́Й, ія́, ч., розм. Те саме, що дива́к. [Смола:] От чудій. На, на твої протоколи (Мик., І, 1957, 129); — Цей будинок колись будував для себе один чудій-адмірал,— каже господар, оглядаючись на зв’язкового (Ю. Янов., І, 1954, 195);— Мені треба квартиру, — сказав головний інженер.. — От чудій,— зітхнув директор (Загреб., Спека, 1961, 198).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 374.