Про УКРЛІТ.ORG

чудувати

ЧУДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.

1. перех. і без додатка. Викликати подив, здивування в кого-небудь; дивувати. Книш чудував усіх тими бумагами, які лучалося йому стрівати в поліції… (Мирний, III, 1954, 87); // безос. І чудує хлопця, що й тут також, як і в них на селі Самойловичку й барона, проклинають хазяїв заводу Мацька й Дахненка та одного з майстрів — Дударика, ненависного шпигуна (Крот., Сини.., 1948, 227).

2. неперех., з кого-чого. Чудуватися. — Ми й без того в цих патріархальних сукнях поставали схожі на якихсь святих преподобниць! І без того ціле місто чудує з нас (Н.-Лев., І, 1956, 196); А дівчата на підмогу Відстаючим скрізь ішли. Старші люди чудували: — Чи було таке коли! (Воскр., Подивись.., 1962, 53).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 377.

Чудувати, ду́ю, єш, гл. Удивляться. Ціле місто чудує з нас. Левиц. І. 287. Привозе він його (змія) у своє царство, — всі на його чудують. Мнж. 34. Ото чудуватимуть, як виглядять, що на спині в собаки різка прив’язана. Черк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 476.

вгору