Про УКРЛІТ.ORG

чудотворець

ЧУДОТВО́РЕЦЬ, рця, ч.

1. рел. Той, хто творить чудеса (у 1, 2 знач.). Часто по алеях гуляє якийсь рабин, певно єврейський святий або якийсь пророк-чудотворець (Н.-Лев., II, 1956, 395); // Святий, який нібито має такий хист. Юра вибив скло в рамі богоматері, а дерев’яного Миколу-чудотворця в запалі бійки вони з братом розкололи надвоє (Смолич, II, 1958, 31).

2. перен., розм. Той, хто захоплює, чарує своїм мистецтвом, працею. [Ганджа:] Твій батько, Альошка Троян-тепер шахтар! Я ще такого чудотворця не бачив (Мокр., П’єси, 1959, 196); На Уралі і в Донбасі, у Москві й на Далекому Сході — всюди є такі чудотворці, винахідливі й сміливі радянські робітники (Собко, Біле полум’я, 1952, 318).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 376.

вгору