ЧУДО́ВИЙ, а, е.
1. Прекрасний, чудесний (у 2 знач.). Стояла чудова тиха та тепла весняна погода (Н.-Лев., VI, 1966, 368); Ось проходить передо мною молода поетеса з ясним хвилястим волоссям, з чудовими синіми очима, де так ясно блищать і зливаються в один промінь талан і божевілля (Л. Укр., III, 1952, 577); Світло в лісі чудове, якесь зелене, мов все осяяно зеленим бенгальським вогнем (Коцюб., III, 1956, 137); Круглі металеві рами ілюмінаторів склили товстим дзеркальним склом, і чудовий запах свіжої смолистої деревини зливався з йодисто-солоним бадьорим подихом близького моря (Тулуб, В степу.., 1964, 260); У пісні "Про Бондарівну" виступає чудовий образ гордої, сповненої почуття людської гідності дівчини, що дає таку зневажливу одповідь "вельможному" панові Каньовському (як гадають, магнатові Миколі Потоцькому..), який залицявся до неї (Рильський, IX, 1962, 222); // Химерний, дивний. Задзеленькав дзвоник [у вокзалі]. Люде заворушились, завештались. Ломицький кинувсь, неначе прокинувся од якогось чудового сну (Н.-Лев., VI, 1966, 75); Як пісня, дивний був натурою Богдан: То тихий, лагідний, то спалахне мов порох; То вигадає враз якийсь чудовий план — Мерщій до Мексіки! (Рильський, Поеми, 1957, 216).
2. З високими моральними якостями (про людину). Володимир Семенович був чудовий чоловік (Фр., IV, 1950, 373); Простий, чудовий, мудрістю багатий, неграмотний, убогий селянин, могутній словом, піснею крилатий, злетів орлом до гордих верховин (Гонч., Вибр., 1959, 123); За роки Радянської влади на Україні виховано чудову плеяду вчених, яким властиві новаторство в науці, сміливе, творче дерзання (Наука.., 12, 1957, 9); // Доброї вдачі, тихий, слухняний. Стасик чудова дитина (Коцюб., II, 1955, 246).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 375.