ЧУ́ДИЩЕ, а, с., рідко. Те саме, що чудо́висько. Для ящірки це величезне створіння [людина] було жахливим чудищем (Донч., І, 1956, 60); *У порівн. Білий димок, хвилюючись, здіймається догори понад чумацьким табором, що чорніє у пітьмі здоровими мажами, немов якесь дивоглядне чудище (Коцюб., І, 1955, 179).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 374.