ЧУГА́Й, я́, ч., діал. Те саме, що чуга́їна. Були виготовлені з домотканого сукна різних кроїв свити (чугай, чугаїна, чемера) (Нариси з іст. укр.. мист., 1969, 54); Їй принесли стару бабину запаску, витертий чугай, старі, торішні постоли (Кач., II, 1958, 74),

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 372.

Чугай, гая, м. Верхняя одежда, родъ свитки. О. 1861. XI. Св. 26. На чугаї в убогого стільки лат, як у місті хат. Ном. № 1 і 144. Возьми Олянку під жупан! — Я жупана не маю, — під чугай сховаю. Чуб. III. 209.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 475.

чуга́й = чугаї́на (зменшене — чугаї́нка) — старовинний верхній одяг селянина, різновид сви́ти (див.). На чугаї в убогого стільки лат, як у місті хат (М. Номис); Возьми Олянку під жупан! — Я жупана не маю, під чугай сховаю (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 645.