ЧУБО́К, бка́, ч. Зменш. до чуб. Такий [Миколка] чорнобривенький, білолиценький, носик невеличкий, щічки круглесенькі, ще й чубок кучерями (Тесл., З книги життя, 1949, 36); Марко блиснув своїми гострими сірими оченятами з-під чорного чубка, що звисав йому на лоб (Мик., II, 1957, 318); Де не взявся сизокрилий Голубок — Як ухопить Горобчика за чубок! (Гл., Вибр., 1951, 53); По однім боці [стежки] хвилювалося жито, по другім жовтіла глиняна круча з чубком червоних маків (Коцюб., II, 1955, 394).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 371.

Чубок, бка, м.

1) Хохолокъ (у человѣка, у птицы). Який дудок, такий чубок. Ном. № 7110. Де не взявся сизокрилий голубок, як ухопить горобчика за чубок. Гліб.

2) Верхъ (въ насыпанной мѣрѣ); прибавка. Насипле повну чвертку, а зверху згорне чубок; то те, що згорнув, лишаєся на землі, а те, що в чвертці, то єго. ЕЗ. І. 172. Кілько літ має ваша панна? — Сорок ще й з чубком. Гн. І. 107.

3) Чубок. Стебелекъ растенія? Взяла вона чубок бервінку. ЕЗ. V. 96.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 474.