ЧУБИ́ТИСЯ, блюся, бишся; мн. чу́бляться; недок., розм. Битися, хапаючи один одного за чуба. Жінки чубляться раз у раз за кіски ні за се, ні за те (Козл., Сонце.., 1957, 59); Дітвора.. починала сміятися, а іноді й чубитись, безцеремонно стягувати з якогось щасливця чоботята, щоб і Ванько в них бодай трохи ноги погрів (Стельмах, І, 1962, 207); Горобці цвірінькали та чубились коло стіжків, де було чимало витрушено зерна (Коцюб., І, 1955, 119); // перен. Не мирити між собою. Доки не поберуться — любляться, а поберуться — чубляться (Укр., присл.., 1955, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 371.