ЧОТИРИКУ́ТНИЙ, а, е. Який має чотири кути. Фанза скидається на маленьку фортецю, обведену чотирикутною кам’яною стіною з дашком з оригінальної китайської черепиці тає високими й міцними воротами (Козл., Подорожі, 1959, 55); На цьому півострові, за сірими стінами і чотирикутними високими вежами з переходами й містками, що, здавалося, виростали з скелястого, кам’яного берега, на семи зелених горах розкинулось велике місто Візантіон (Скл., Святослав, 1959, 135); Центром військового життя був великий чотирикутний майдан, де збиралася рада (Тулуб, Людолови, І, 1957, 402); // Який формою нагадує чотирикутник. Старий міцно стиснув у руках скручений джгут, і на його чотирикутному обличчі здулися грізні синюшні жовна (Добр., Тече річка.., 1961, 271); Раптом есесівець чотирикутним величезним носком чобота вибив цеберку з тремтячих рук діда (Ів., Таємниця, 1959, 98); Його висхле довге обличчя, що довшало від чотирикутної борідки, посміхалося (Досв., Вибр., 1959, 251).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 368.