ЧОРТИ́ЦЯ, і, ж., розм. Жін. до чорт 1-3. Вся нечиста сила, що казиться під зелені свята, чорти й чортиці, відьми й русалки, вони охоче накоїли б своєму одвічному ворогові, Козакові Мамаєві, всяких капостей (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 324); Потяглася ціла смуга днів сухої серпневої спеки, властивої Запорожчині, коли вітри, як тут кажуть, десь до чортиць залицяються і нікому тижнями на обпечене небо пригнати жодної хмаринки (Баш, Надія, 1960, 390); — Чорте ти лисий!.. Хочеш розстроїти фортеп’яна! —Сама ти чортиця, коли так… (Крим., Вибр., 1965, 344); Я вмію ходити, трохи щулячи плечі, і від того ноги мої здаються ще довшими, ніж є насправді, і мені вслід часто лунає чоловіче: — От чортиця, вміє ж ходити! (Загреб., День.., 1964, 235).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 364.