ЧОРНОКРИ́ЛИЙ, а, е. Який має чорні крила. Летить ворон чорнокрилий (Пісні та романси.., II, 1956, 57); Чорнокрилі, білогруді щебетухи [ластівки] своїми піснями звеселяють доярок, і дівчата гордяться, що в них така весела ферма (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 68); *Образно. Нехай у діда п’яного, Наума, Його зловісна, чорнокрила дума, Що хилиться від неї голова, Зросте, злетить, як туча громова, І вдарить… (Рильський, II, 1956, 85); Зав’яжіть мені хусткою очі,— все одно я зумію знайти і в пітьмі чорнокрилої ночі всі провулки, двори і мости (Уп., Вітчизна миру, 1951, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 359.