ЧОРНОБРИ́ВЧИК¹, а, ч. Пестл. до чорнобри́вець¹. — Дурненький,— втручалася Галя,— то ж усе ласкаві слова…— І набагато тобі ще їх вистачить? — На все життя, чорнобривчику мій … (Гончар, Тронка, 1963, 297).

ЧОРНОБРИ́ВЧИК², а, ч. Пестл. до чорнобри́вець². Посередині на грядочці розрослись чорнобривчики, конвалія, а кручені паничі оплутались кругом хреста (Стор., І, 1957, 171); Хоч і стара хата і покрівля вже почорніла, та як зацвітуть Катрусині чорнобривчики та маки — веселіше стане на серці (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 357.