ЧОРНОБРИ́ВКА, и, ж. Та, що має чорні брови. Купив же я черевички своїй чорнобривці (Сл. Гр.); Ой піду я попід сад, чи не впаде сливка, Чи не вийде дівчинонька, моя чорнобривка (Коломийки, 1969, 143); Було що справді, а що снилось, Які моря перепливав!.. І темний гайок зелененький, І чорнобривка молоденька, І місяць з зорями сіяв, I соловейко на калині То затихав, то щебетав (Шевч., II, 1963, 44); Замріявся юнак біля стенда, очей з чорнобривки не зводить, яка посміхається до нього з портрета, мов жива (Цюпа, Три явори, 1958, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 357.