ЧОРНОБРИ́ВИЙ, рідше ЧОРНОБРО́ВИЙ, а, е. Який має чорні брови, з чорними бровами. Григорій Петрович і чорнобривий на лихо удався, і веселий, балакучий (Мирний, III, 1954, 190); Кайдашиха глянула на дітей, глянула на чорнобриве Мелащине лице й трохи пом’якшала (Н.-Лев., II, 1956, 319); Чоловік справді вже був сивий, а жінка чорноброва й молоденька (П. Куліш, Вибр., 1969, 119); Хлопчик уродився смаглявим, чорнобровим, опецькуватим, за всіма ознаками — викапаний батько (Тют., Вир, 1964, 524); Ми вдвох верталися з будови, І каменяр, супутник мій — Уральський майстер чорнобровий — Красі всміхався степовій (Нагн., Вибр., 1957, 157); // нар.-поет. Уживається як постійний епітет до слів хлопець, дівчина, милий, мила. Там десь милий чорнобривий По полю гуляє, А я плачу, літа трачу, Його виглядаю (Шевч., І, 1963, 60); Коло річки, у садочку, Маленька хатина,— У хатині чорнобрива Молода дівчина (Л. Укр., І, 1951, 321); // у знач. ім. чорнобри́вий, чорнобро́вий, вого, ч.; чорнобри́ва, чорнобро́ва, вої, ж. Людина з чорними бровами. Дарма щоніч дівчинонька Його виглядає. Не вернеться чорнобривий Та й не привітає (Шевч., І, 1963, 4); Хіба коли забуду я, як плакав він, мій чорнобровий, як він на станції стояв в далекім місті повітовім… (Сос., І, 1957, 222); Он чорнобрива виходе із гаю, Личенько щастячком світе… (Манж., Вибр., 1950, 179); [Ряженко:] Здорова, чорноброва. Як живеш? (Мик., І, 1957, 297); *Образно. Під спів крові — без пісень — Вмер чорнобривий день (Тич., І, 1957, 33); І вже заслухалась земля Про вас, звитяжці і герої, Про ваші весни молоді, Про руки, зрощені в труді, Про нашу юність чорноброву (Стельмах, V, 1963, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 357.