ЧОРНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., перех.
1. Робити що-небудь чорним (у 1-3 знач.); забарвлювати в чорний колір. А над усім той дим, той легкий дим, .. п’є кров з лиця і гасить людський погляд, обличчя білить і чорнить одежу, і барви всі рівняє сивизно́ю (Л. Укр., І, 1951, 236); Без спочинку здригається і стогне земля, і пожежі застилають обрій димами, чорнять половину неба (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 533).
2. перен. Ганьбити, знеславлювати кого-, що-небудь. Якби сам був білий, то б не чорнив другого (Укр.. присл.., 1955, 191); — Не від сьогодні знаю, що лихі язики чорнять мене буцімто я заробляю гроші якимсь нечесним способом (Фр., VI, 1951, 383).
3. Покривати черню (у 1 знач.); воронувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 355.