ЧОРНИ́ЛО, а, с. Водний розчин певного барвника, що використовується для писання. В просторій кімнаті з чотирма вікнами стояв посередині стіл, застелений червоним сукном. Сукно було аж рябе від чорних плям з чорнила (Коцюб., І, 1955, 37); За столом сиділа Якимова сестра Тетяна — школярка — і старанно виводила на великім аркуші бузиновим чорнилом — Давидову передовицю переписувала (Головко, II, 1957, 105); Сучасне чорнило — це водні розчини різних синтетичних барвників майже всіх кольорів веселки з домішкою гліцерину тощо (Веч. Київ, 23.VII 1971, 2); *У порівн. У хаті стає темно і тихо. Хлопець широко розплющеними очима вдивляється в темряву.. Ось у чорній, як чорнило, пітьмі виразно біліє борода його… (Коцюб., І, 1955, 153).

∆ Симпати́чне (безба́рвне) чорни́ло — прозора або трохи підфарбована рідина, що використовується в криптографії.

◊ Ки́снути в чорни́лах (чорни́лі), зневажл.— бути чиновником, канцеляристом. Сміються [землячки] та лають Батьків своїх, що змалечку Цвенькать не навчили По-німецькій — а то тепер І кисни в чорнилах! (Шевч., І, 1963, 250).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 355.