ЧОЛОВІ́ЧИНА¹, и, ч„ розм. Те саме, що чолові́к. Чоловічина він непоказний собою — скидається весь на велику мурашку, поперев’язувану горбками (Козл., Ю. Крук, 1957, 107); Дідові подобалось, як жінка схарактеризувала його ворога. — Поганий чоловічина, нема де правди діти,— сказав дід (Гжицький, У світ.., 1960, 107); — От чоловічина… Для своєї наживи готовий у вогонь і воду, а для загального добра і пальцем не ворухне… (Кучер, Трудна любов, 1960, 557).

ЧОЛОВІ́ЧИНА², и, ж., розм. М’ясо людини.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 350.

Чоловічина, ни, м. Человѣкъ. Чоловічина! одна душа в чоботі, друга в животі, а третя по світу. Ном. № 2970.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 469.