ЧОЛОВ’Я́ГА, и, ч., розм.
1. Збільш. до чолові́к. До кабінету зайшов високий, дебелий чолов’яга у білому халаті (Дмит., Обпалені.., 1962, 138); Артур мав низький глухуватий голос, що так не пасував до його дебелої статури зрілого чолов’яги (Хор., Місто.., 1962, 37); Фан Савич, високий, з офіцерською виправкою, худорлявий чолов’яга років п’ятдесяти з гаком, зовсім не був схожий на художника (Збан., Сеспель, 1961, 198).
2. Те саме, що чолові́к 1, 3. Еней, правдивий чолов’яга, Побачивши такий нелад, Що вража, зрадивши, ватага Послать фригійців дума в ад, Кричить: — Чи ви осатаніли! (Котл., І, 1952, 284); — Зять собі й нічого чолов’яга, але дочка моя вдалась лиха-прелиха… (Н.-Лев., IV, 1956, 278); Карпенко — славний чолов’яга, він увесь — як на долоні, й крихти за душею не втаїть (Гуц., Скупана.., 1965, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 351.