ЧОВПТИ́СЯ, пу́ся, пе́шся, недок., розм. Тривалий час займатися якоюсь клопітливою справою; возитися. А старий усе човпеться по надвір’ю (Сл. Гр.); Засмучені, перелякані, заклопотані човпуться вербівчани то на городі, то в полі,— аби кусок хліба мати (Іщук, Вербівчани, 1961, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 348.

Човптися, пуся, нешся, гл. Толочься, возиться съ чѣмъ. А старий усе човпеться по надвіррю. Н. Вол. у. Ой на дворі чорна хмара в’ється, а під вікном колядник човпеться. Чуб. III. 425. Вона все човпеться коло чого небудь. Драг. 172.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 468.