ЧОВНЯ́Р, а́, ч.

1. Той, хто перевозить човном людей і вантажі. — Швидше лагодься,— нетерпляче підгонила Маргіт човняра.— Бачиш, вітер який розгулюється… Хвиля росте! (Гончар, Новели, 1954, 50); Човняр відмовився перевезти його через наводнену річку (Томч., Жменяки, 1964, 237); // Представник козацького війська, що воювало на човнах. Головатого приваблювало море, приваблювали відчайдушні човнярі, що комплектувалися майже виключно з запорозької сіроми (Добр., Очак. розмир, 1965, 81).

2. Майстер, який будує човни. — А який він човняр! Зробить човна, як скрипку,— хоч грай на ньому (Стельмах, Правда.., 1961, 269).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 348.