ЧОВЕ́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до чо́вен. З тихим плескотом на берег Рине хвилечка перлиста; Править хтось малим човенцем,— В’ється стежечка злотиста (Л. Укр., І, 1951, 64); *У порівн. Місяць над полем Човенцем плава (Мал., Звенигора, 1959, 278).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 347.