ЧО́ВЕН, човна́, ч.

1. Невелике, перев. веслове судно. Вітер з гаєм розмовляє, Шепче з осокою, Пливе човен по Дунаю, Один за водою (Шевч., І, 1963, 144); Човна одв’язано, лунає стук весла (Рильський, II, 1946, 141); Прозорого червневого ранку чудовий вітрильний човен прийшов у порт Слобідки (Донч., Вибр., 1948, 174); *Образно. Конає світ старий, де осінь жовтозора на золотих човнах до заходу пливе (Сос., І, 1957, 55); *У порівн. І блідний місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав, Неначе човен в синім морі, То виринав, то потопав (Шевч., І, 1963, 3).

Мото́рний чо́вен — невелике судно, що рухається за допомогою двигуна. Рокотить десь далеко моторний човен, перевозячи людей на пляж (Ю. Янов., II, 1958, 49).

2. Назва деяких видів невеликих військових суден. — Цієї ночі,— пояснював він бійцям,— з лиману у води Дніпра несподівано прорвались панцирні човни противника (Гончар, II, 1959, 105); В океані пливе підводний човен (Довж., І, 1958, 119).

Каноне́рський чо́вен див. каноне́рський; Літа́ючий чо́вен, ав.— гідролітак, корпус якого має форму човна.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 347.

Човен, вна, м. Челнъ, лодка. Пливе човен води повен, а за ним весельце. Мет. 16. Човник, човниче́нько, човничок, човно́к. Аж на морі човничок біжить, а в човнику батенько сидить. Чуб. V. 504. Ой піду я по над береженьком, там плаває милий човниченьком. Грин. III. 676.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 467.

чо́вен (зменшено пестливі — чо́вник, човниче́нько, чо́вничок, човно́к) —

1) невелике, перев. веслове судно; один із найстаріших засобів пересування на воді; за народними уявленнями, саме човен прокладав дорогу в царство мерців; символ переправи, з’єднання двох берегів, двох світів; символізує також єднання двох сердець: «Ой піду я понад береженьком, там плаває милий човниченьком»; у народній уяві човен асоціюється з первісними водами, тобто з водою, яка була від початку існування світу; про золотий чи мальований човен, у якому пливе красний молодець первісними водами, згадують численні колядки та щедрівки: «Ой плавле, плавле мальован човнок, Святий вечір! А в тім човночку злишний паничу, злишний паничу — молодий Михалю Струже стрілочки усе калиночки. Котрії прямії, до себе кладе, Котрії кривії, на Дунай пускає». Пливе човен води повен, а за ним весельце (А. Метлинський); Вітер з гаєм розмовляє, Шепче з осокою, Пливе човен до Дунаю, Один за водою (Т. Шевченко); Аж на морі човничок біжить, а в човнику батенько сидить (П. Чубинський);

2) див. дубови́на.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 641.