Про УКРЛІТ.ORG

човгати

ЧО́ВГАТИ, аю, аєш, недок.

1. чим і без додатка. Терти, скребти і т. ін. по якійсь поверхні, утворюючи шум, шарудіння. Володька закурив цигарку і, човгаючи здоровенними черевиками, став ходити по карцеру (Вас., І, 1959, 73); Нарешті, почулися неквапливі кроки, хтось, м’яко човгаючи, йшов до виходу (Перв., Атака.., 1946, 46); По підлозі човгають десятки ніг (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 10); В майстерні свистіла пила, енергійно човгав рубанок, кипіла робота (Збан., Курил. о-ви, 1963, 209).

2. розм. Іти, ходити повільно, ледве піднімаючи ноги; плестися. Розмова стихла, хату сум та туга укрили. Дід одно човга то вздовж, то впоперек своїми босими ногами (Мирний, І, 1954, 286); Ходив і я колись до школи. Надівав батькові чоботи, мати підперізувала якимсь обривком, і я човгав собі (Ковінька, Кутя.., 1960, 53); Виснажені коні в натузі тягли вози, плугатарі понурі, мовчазні човгали за возами (Горд., II, 1959, 225).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 347.

вгору