ЧМИ́ХНУТИ, ну, неш, док.
1. Однокр. до чми́хати. Паровоз чмихнув і зупинився (Чорн., Визвол. земля, 1959, 117); Трактори чмихнули востаннє, засопли й зупинились (Донч., І, 1956, 92); З тим песиком бігають діти в степ мишей ловити.. Песик нюхне сюди-туди, чмихне і вже, дивись, упав на передні лапи (Хор., Ковила, 1960, 36); Перегуда незадоволено чмихнув, перехилив свою чарку (Кучер, Прощай.., 1957, 90); Тимко чмихнув у рукав, але не від розповіді Гаврила, а з того смішного виразу обличчя Юлі, яка слухала це оповідання з надзвичайною цікавістю (Тют., Вир, 1964, 216).
2. розм. Швидко проскочити куди-небудь, непомітно піти, зникнути. Це вже таки було страшно слухати. Дехто вже поглядав і на двері, щоб чмихнути в потрібну, хвилину (Хотк., Довбуш, 1965, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 345.