ЧМИ́ХАТИ, чми́хаю, чми́хаєш і розм. чми́шу, чми́шеш, недок.
1. Переривчасто, глухо випускати повітря, пару, відпрацьований газ і т. ін. Перед вокзалом, посеред порожніх, вкритих інеєм колій, біло-бузковими клубками пари чмихав, готовий от-от зрушити з місця, паровоз (Коз., Блискавка, 1962, 177); Мряка. У березі важко чмихав паровий млин (Головко, II, 1957, 78); Авто у сусіда було благеньке, старомодне, більше чмихало, аніж їхало — тільки надвечір повернувся я до нашої хати (Мур., Бук. повість, 1959, 59); // З шумом випускати повітря з ніздрів. Хома Лихо чмихав червоним носом (Горд., II, 1959, 229); Змовкло в хаті, ніби хтось придушив усе. Тільки чмише щось на печі, кавкає, мов глитає камінці (Вас., II, 1959, 214); Скот тяжко диха, чмиха — проти вітру пасе череду пастух (Горд., Дівчина.., 1954, 147); Коцюба незадоволено чмихав носом (Собко, Шлях.., 1948, 140).
2. розм. Сміятися, усміхатися, видаючи глухі звуки носом, губами. Тут Пищимуха на всю хату зареготався. Узяли і мене смішки. Дивлюся,— жандарі собі очима грають, а пан становий, здержуючись від реготу, тільки чмиха (Мирний, IV, 1955, 379); — Щось ти мудруєш хлопче, по очах бачу… А ті он твої напарники теж підсміюються,— показав дід на Толиних друзів, що боялись наблизитись і чмихали в кулак (Коп., Сон. ранок, 1951, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 345.