ЧИ́ТАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. і теп. ч. до чита́ти. Коли вона стала там край стола, погляд її впав знов на той лист, недавно читаний (Л. Укр., III, 1952, 584); Книг у нас було мало, та й ті читані й перечитані (Збан., Малин. дзвін, 1958, 218); // у знач. ім. чи́тане, ного, с. Те, що читають, читали. Довго він вичитував та перечитував; то перегортав декілька листочків, не перечитавши, то знову вертався назад і читав часом уже й читане (Мирний, IV, 1955, 381); Він став проглядати гранки. Читав, механічно правив коректуру, але змісту читаного не міг добрати, бо весь час у текст вплутувались власні настирливі думки (Головко, II, 1957, 553).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 337.