ЧИМДУ́Ж, присл.

1. З великою силою; щосили. В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахав І Турну, гадовому сину, На вічний поминок послав (Котл., І, 1952, 294); Петро взяв руку головного інженера, стиснув її чимдуж і розгублено промимрив: — Здрастуйте… (Загреб., Спека, 1961, 69); Міцніше стискає [Сергій] в пітних руках вигемблюване мозолями кленове кісся, натискає чимдуж (Мушк., Чорний хліб, 1960, 3); — Когось ведуть, бачите? — Єфрейтор чимдуж притиснувся до вузенької шпаринки в загорожі (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 194); // Дуже голосно. — Переймай, переймай,— чимдуж кричав Івась на брата, а сам — землі під ногами не чув, як той вітер, мчавсь (Мирний, IV, 1955, 10); // З великим завзяттям. Дяк охриплим голосом завів херувимську, — всі чимдуж замолилися (Мирний, III, 1954, 320); Ольга ще скоріше металася з серпом. Уже лишалося два рази пройти. Ольга чимдуж поспішає (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 39).

2. Дуже швидко. Як забачила я великими літерами надруковане слово "Кобзар", то мерщій ухопила книжку, ткнула її під пелерину й чимдуж подалася з кабінету до своєї хати (Мирний, IV, 1955, 340); Іван схопив гранати і чимдуж кинувся долиною (Кучер, Дорога.., 1958, 130); Петро Петрович зупинив машину, вискочив з будки й чимдуж зашкутильгав назустріч хазяйці (Мур., Жила.. вдова, 1960, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 324.