ЧИК, виг., розм. Уживається як присудок за знач. чи́кати, чи́кнути.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 322.

I. Чик, ка, м. пт. Lanius, сорокопутъ. Вх. Лем. 482.

II. Чик, меж.

1) Отъ чикати, — выражаетъ рѣзанье. О. 1862. IX. 119.

2) Выражаетъ прыганье (въ загадкѣ). Куций Степанко скрутився, звертівся, та й по хаті скаче — чик, чик! Ном. Заг. № 335.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 461.