ЧЕРТО́Г, у, ч., заст., поет. Розкішна, велична будівля, палац; палата (в палаці, замку). Горять Чертоги пурпуром і златом (Шевч., II, 1963, 283); І сонце, що бились за нього так довго народи у тьмі, освітлить блакитні чертоги, що ми їх збудуєм самі для наших синів і онуків (Сос., II, 1958, 483); Які шляхи, які дороги, І скільки крові й сліз кипить,— Та царські упадуть чертоги, І правда кривду спопелить, Коли навчиться люд убогий Громадою обух сталить! (Рильський, III, 1961, 33); *Образно. Яке щастя усвідомлювати, що нашому поколінню призначено йти в авангарді боротьби за комунізм і першим увійти в його чертоги! (Тич., III, 1957, 294).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 313.