ЧЕРПА́К, а́, ч.
1. Ківш, невелика посудина (перев. з довгою ручкою) для черпання чого-небудь. Маруся подає йому воду в дерев’янім черпаці, він п’є (Фр., IХ, 1952, 310); Андрій поклав весла і став черпаком вибирати воду (Дмит., Наречена, 1959, 156); Гриша, в халаті поверх ватянки, стояв з черпаком у руці над казаном (Гончар, III, 1959, 270); // Кількість чого-небудь, набраного такою посудиною. Кожному одмірялося по черпакові перлової каші (Тют., Вир, 1964, 340).
2. Частина машини, механізму (екскаватора, драги і т. ін.), що має форму ковша і використовується для виймання грунту, породи, якої-небудь маси. Гримотливою стрічкою один за одним невпинно пропливають стальні черпаки, розхлюпуючи каламутну воду. Важкий корпус землечерпалки увесь дрібно тремтить (Донч., VI, 1957, 498); За його спиною час від часу розтулялися щелепи залізного ковша, і з них висипалася нова конусовидна гірка жовтого намулу, вибраного черпаком з напіввисхлої річки (Мур., Свіже повітря.., 1962, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 312.