ЧЕРНИ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до черни́ця1; // Належний черниці, такий, як у черниці. Народу в церкві було повно. Але майже половину всіх присутніх складали черниці, які тепер не носили своєї черничої одежі (Мик., II, 1957, 399); // перен. Власт. черниці; аскетично стриманий. Молода, весела, співуча Орися за ці кілька днів зробилася мовчазною, похмурою і нещасною, у всіх її рухах появилося щось черниче (Тют., Вир, 1964, 266).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 311.