ЧЕРНЕ́ЦТВО, а, с.
1. Спосіб життя ченця, черниці; перебування в ченцях, черницях. Не переставав [Флавіан] грати комедії: хрестився, зітхав і при всіх запитаннях та розмовах старався якнайбільше мовчати, щоб не виявити, як мало він тямить у святім письмі, в чернецтві і в самій християнській вірі (Фр., IV, 1950, 153); — Нема в мене й хисту до цього, та й потягу не маю до чернецтва (Н.-Лев., IV, 1956, 322).
2. збірн. Ченці. Православне духовенство, в тому числі і чернецтво, не було цілком однорідним. Нижчі верстви його стояли ближче до міської бідноти, а вище духовенство, навпаки, було тісно зв’язане з міською знаттю (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 478).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 310.