ЧЕРКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех.

1. Однокр. до черка́ти¹. Христина.. зміряла блискавичним поглядом парубка і кинулась бігцем од нього, ось з розгону черкнула підківками лід і, вигинаючись, виписала ними перше півколо (Стельмах, І, 1962, 158); Постать пройшла на середину хати, зупинилася, потім черкнула сірником, скерувавши світло на ліжко (Вільде, Троянди.., 1961, 293); Сонце, черкнувши скісними променями буйну парость, спалахувало на росинках (Літ. газ., 16.XII 1960, 4); Пароплав раптом черкнув об щось кілем, втратив хід і широким рухом повернувся носом проти течії… (Ю. Янов., II, 1954, 91); Лише краєчком черкнула Зінька Єгорові санчата, і він перекинувся в сніг (Шиян, Баланда, 1957, 10); В одному з боїв Ганну було поранено — черкнуло кулею в голову (Гончар, II, 1959, 261); Черкнув [кібець] об стерню крилами — і знов — фур!.. (Головко, І, 1957, 268); Шуліка полетів далі, несподівано шугонув униз, черкнув води, і в гострих кігтях хижака повисла надійно затиснена жаба (Шиян, Баланда, 1957, 73); — Зробимо так: ти, Марійко, купиш.. і подаси дідові булку, а як дід ховатиме її в торбу, ми вдвох з Дмитриком.. черкнем ножем по мотузці… (Коцюб., І, 1955, 134); Замовк дід. Трохи згодом прокашлявся та й знову почав: —..Грішні ми, прокляті душі! Ми не тільки над скотиною знущаємося,— ми й свого брата часом черкнемо… (Мирний, І, 1949, 151); Черкни нам, Ванюшко. Не задирай носа, не гни кирпу (Логв., Давні рани, 1961, 29); Гей, браття-козаки, сідлайте-но коні! Черкніть для охоти вина! (Рудан., Тв., 1959, 118).

2. розм. Ударити кого-небудь або ким-небудь об щось. — Еге! ти ще й спинаєшся проти мене! — заговорив Антосьо і так черкнув тим об землю, аж загуло (Свидн., Люборацькі, 1955, 153).

3. без додатка, фам. Швидко податися куди-небудь; чкурнути. Прийшла [Юнона], Ірисі підморгнула, Черкнули разом в хижу вдвох (Котл., І, 1952, 101); Нехай вони й дізнаються, Та тільки не зразу; А я черкну, як ластівка, Та до перелазу (Щог., Поезії, 1958, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 310.

Черкнути, ну, неш, гл. Одн. в. отъ черкати.

1) Черкнуть, быстро провести одну черту. Черкнув раз пером та й уже.

2) Рѣзнуть. Черкнув ножем, — так кров і бризнула. Харьк.

3) Выпить сразу. Черкнув чарку, утерся й пішов. Харьк.

4) Побѣжать, броситься. А я черкну як ластівка та до перелазу. Щог. В. 21. Черкнув із неба, аж курить. Котл. Ен. І. 28.

5) Ударить. Черкнув його добре в ухо. Куля мене таки черкнула добре. Г. Барв. 406.

6) Бросить, швырнуть. Так черкнув ним (хлопцем) об землю, що аж загуло. Св. Л. 224. Як черкне мене вгору, то я фуркнув як з лука. МВ. (КС. 1902. X. 155).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 457.