ЧЕРК¹, виг., розм.

1. Звуконаслідування, що означає різкий звук з шумом від тертя одного предмета об інший. Налапав [Чіпка] у гамані крицю, кремінь; при-ложив губку… Черк! І посипались, як зорі, ясні іскорки додолу (Мирний, І, 1949, 333); І вже б’ють козаки напропаще [напропале]; іскри сипляться густо, і от-от комусь погибель! Аж зразу — черк! Пополам обидві шаблі (П. Куліш, Вибр., 1969, 107).

2. Уживається як присудок за знач. черка́ти¹, черкну́ти. Достав [я] з шкатулки бритву, намиливсь, черк, вдруге… так мої вуси, неначе скошена трава (Стор., І, 1957, 121); Як побачив [Василь] свою Галю неживу, підняв косу та черк себе! ніхто не вспів і оком змигнути… тут коло неї і впав (Вовчок, І, 1955, 83); З сим словом черк його в пику! (Сл. Гр.); Я між старі верби та скоком на пеньок, та з пенька черк на вербу (Вовчок, VI, 1956, 271).

ЧЕРК², у, ч., діал. Мить. Ясні очі дівочі дивилися на Кармеля і у той самий черк і собі посмутилися, й тихий голос поспитав його: Чи ви знаєте сей будинок? (Вовчок, І, 1955, 351); Досвідченим оком, в один черк, оглянув він нашу літературу, в тім числі й художню прозу і… всміхнувся (Кач., II, 1958, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 308.

I. Черк меж.

1) Выражаетъ движеніе рѣжущаго орудія. Підняв косу та черк себе! МВ.

2) Выражаетъ ударъ, хвать! З сим словом черк його в пику! Кв.

3) Выражаетъ хватаніе, хвать! (Собака) кабана черк за ногу і покусала. О. 1862. IV. 83.

4) Чмокъ. Венера зараз одгадала, що в добрий час сюди попала, Вулкана в губи зараз черк! Котл. Кн.

5) Выражаетъ быстрое движеніе, напр. скачекъ. А я меж старі верби та скоком на пеньок, а з пенька черк на вербу. МВ. (КС. 1902. X. 154).

II. Черк, ку, м. Мигъ. Встрѣчено у. М. Вовчка: Ясні очі дівочі дивилися на Кармеля і у той самий черк і собі посмутилися. МВ. ІІІ. 12.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 457.